А згодом — розкішні сходи. Ліфт із дзеркалами. І знову голос Дугласа: «Зараз я поверну вам людську подобу… Я люблю мати справу з гідними партнерами». Розкішна квартира. Буфет з різнобарвними пляшками. Плюскіт води, що наповнювала ванну. І знову голос Дугласа: «Трохи віскі?.. Будьмо… А тепер прийміть ванну й поголіться».

Вода в сніжно-білій ванні аж чорніє, як я намилююсь.

— Правду кажучи, я трохи обізнаний із вашою одіссеєю, — каже Дуглас, обіпершись на двері. — Через те й вирішив допомогти вам. До речі, за що вас вигнали з радіомовлення?

— За помилки у тексті передачі, — машинально відповідаю я, вдруге намилюючись.

— А саме?

— Дурниці: замість слова «капіталізм» було написано «соціалізм», замість «революційно» — «реакційно» і ще дві-три помилки такого ж характеру.

— Інакше кажучи, ви жартували з існуючим режимом, використовуючи офіційні передачі?

— Я не хочу приписувати собі подібного героїзму, — заперечую я, стоячи під душем. — Зрештою, помилки були припущені з вини пришелепкуватої друкарки, а я не вичитав тексту після передруку. Винна була та дурепа, але все окошилося на мені — через моє буржуазне походження і мою поведінку.

— Вашу поведінку… — повторює полковник. — Якою ж була ваша поведінка?

Він допитливо дивиться на мене, а я купаюсь під душем — і раптом шпигає думка: ще шість місяців тому я ніяковів би від цього погляду, а тепер він не справляє ніякого враження. Шість місяців життя в нелюдських умовах цілком достатньо для того, щоб перетворитися на тварину. Та це непогано. Я відчуваю, що за мною тепер постійно стежитимуть очі незнайомих людей. Тож на краще, що я своєчасно згрубів.

— Ви трималися зухвало? — знову запитує Дуглас.