Джош облизав циганчаті мокрі щоки та ліг поруч, покусуючи стебельця трави.

- Тікав би ти звідси, - Марта витирала з лоба піт і зрозуміла, що злякалася, - шалено, смертельно злякалася, просто раніше не встигла це помітити, а коли помітила, то не пустила в серце.

Якби Джош-навіженець кинувся на мужиків, ліг би під сокирами через дурість свою невгамовну…

- Друц, - замурмотало циганча, втупившись у землю. - Мене звуть Друц!.. Я для тебе, пані, я за тебе… Наш табір у Сілезію три дні тому пішов, там ярмарок знатний, а я не встиг!.. Затримався тут… Хочеш, пані, вийми мою душу, топчи її, дави каблуками - дякуватиму тобі, у ніжки поклонюся! Хочеш?!

Золота сережка в його лівому вусі гойдалася, граючи сонячними зайчиками.

- Дурень ти, Друце-конокраде, - зморено відгукнулася Марта, здригнувшись при словах Друца про душу. - Стрибай-но ліпше в сідло та поганяй до своїх у Сілезію. Опам’ятаються мужики - ні я, ні Господь Бог тебе від їхніх сокир не врятує. Зрозумів? А гнідого твого Бовуром звати - затям, бо на інше ім’я він не відгукнеться. І не треба на мене видивлятися, роззявивши рота, я тобі не ікона Божої Матері… Ну, скачи!

…Дідок-мірошник, що так і не випряг волів зі свого воза, стояв край дороги та спостерігав за всім зоддалік. Коли за циганом Друцем запуріло, як той помчав, прилипнувши до спини краденого жеребця, мірошник похитав головою і замислено відкопилив нижню губу.

- А це часом не та жінка, про яку вчора вночі нам Півняче Перо казав? - запитав він у самого себе.

І сам собі відповів:

- Може, й та. Але ж поспішати все одно не треба…

- Яка жінка? - поцікавився його могутній син, поглядаючи на припалого до цебра одновухого пса.

- А та, що в чорта куплену душу з-під носа вкрала. Як циган коня з чужої стайні.

Мірошник ще раз похитав головою, усміхнувся тихою нехитрою посмішкою і повторив:

- Але ж поспішати все одно не треба…