– Так, цю скаргу я чув сьогодні від багатьох, – задумливо сказав капітан. – Дивно, що нічого подібного раніше не траплялося. Ну, що ж, займайте свою ванну. Ваш номер… – капітан подивився на Іскру Гора, який щойно підійшов.
– Тринадцятий, ось він, перед вами, – Іскра вказав Марії на матові низькі дверці.
– Щасливий номер. Але поспішіть, – капітан легенько підштовхнув дівчину до дверцят.
– А що, хіба вже всі?… – Марії перехопило подих. Вона обвела очима однакові дверці, що займали всю окружність біозалу.
– Всі, крім Стафо. Він має прибути сюди на аварійному ескалаторі.
– Дозвольте мені почекати його? – тихо сказала Марія.
– Ні, ні, про це не може бути й мови. Вам ще слід приготуватися і прийняти синтованну, а у вас залишились лічені хвилини. – Капітан подивився на годинник. – За чотири хвилини вимкнуться ведучі дюзи, і на «Ренату» навалиться страшенна вага.
Капітан підбадьорливо посміхнувся Марії і зачинив за нею дверцята.
Швидко роздягнувшись і акуратно склавши одяг, Марія ввійшла у синтованну. Струмочки циркулярного душу впали на неї, у вухах зазвучали хвилі музики. Із тисяч отворів у стінках били сильні й злі струмені. Та через кілька секунд тіло Марії уже стало нечутливим до них: поступово, за складною, спеціально розрахованою для Марії кривою, вона насичувалась іонами, що діяли на організм, як наркотики.
Марія не втрималась, похитнулась, і гнучкі щупальця кіберсхеми бережно підхопили її. Марія знала, що через кілька хвилин ці ж щупальця виймуть її, уже напівсвідому, із синтованни і легенько опустять у біованну – залишиться над рідиною лише підборіддя. Вона ще дихатиме, але все рідше і рідше. А рівень рідини в біованні міліметр за міліметром підніматиметься вище і вище… і потім… потім провалля в мертвий сон.
І ті ж автомати покличуть її до життя, коли мине час, що дорівнює сорока земним добам.
«Цікаво, в якій кабіні Стафо? От коли б у сусідній…»
Коли Стафо переконався, що Марійки у відсіку немає, його в першу мить охопила радість: значить, вона відчинила люк і тепер перебуває в біозалі. Але, мимоволі глянувши на годинник, не стримав крику – уже минуло п’ятнадцять хвилин, як він залишив штурманську рубку. Отже, п’ять хвилин тому реле часу намертво замкнуло всі біованни…