Так минуло півтори години.

Раптом на пульті заблимало зелене вічко. Автофіксатор теж перейшов на вищі тони. Щось трапилось!… Карранса вмить підібрався, готуючись до ще не відомої небезпеки. Насамперед – спокій. Не хвилюватись! Швидкий погляд на інфралокатор підтвердив, що шлях попереду вільний. Можливо, іонні двигуни? Перевіримо. Ні, двигуни працюють нормально, у відповідності з завданим режимом.

Напружений погляд Карранси гарячково ковзав по довгих рядах циферблатів і шкал, і жоден прилад не повідомляв йому нічого тривожного.

Ага, нарешті! Досвідченому оку Карранси вистачило десяти секунд, щоб виявити, в чому справа. Швидкість! Він не повірив своїм очам. Підскочив до зеленуватої шкали. Сумніву не було: оранжева яскрава крапка, яка показувала швидкість корабля, помічно відокремилась од вертикальної лінії, що позначала завдану нормальну швидкість «Ренати», і поволі попливла вліво… Швидкість зорельота падала. Правда, зменшення швидкості було відносно мізерним – чутливий прилад реєстрував зміни швидкості, що складали мільйонну частку секунди.

Головне зараз – визначити причину зменшення швидкості.

Перед схвильованим Каррансою спалахнув екран відеофона. Капітанський виклик!

Обличчя Петра Брагіна було стривожене.

– Що там у вас, Карранса? Чому ввімкнувся сигнал малих відхилень од курсу?

– Гасне швидкість корабля.

– Цифри!

– Поки що за сорок секунд швидкість зменшилась на три десятимільйонні процента.

– І далі зменшується?

– Так.

– Причини?

– Поки що не можу знайти.

– А як головні прилади?

– Всі показують повний лад.

– Добре, зараз буду у вас. Ще одне…

– Слухаю.

– Про те, що сталося, нікому ні слова.

– Гаразд.

Карранса витер спітніле чоло. Ще раз окинув зором струнку шеренгу приладів на пульті: над кожним заспокійливо сяяли зелені вічка. А спідометр? Карранса поглянув на нього з таємною надією, що оранжевої крапки вже немає, що вона знову злилася з вертикальною лінією на шкалі. Але оранжева крапка горіла, до того ж вона віддалилась од вертикалі ще на кілька міліметрів.