– Ось що, Роб, – сказав Карранса, пильно дивлячись в ілюмінатор, – принеси нам по склянці чаю.

Роб нечутно вислизнув з каюти.

– Чого це ти сьогодні похмурий? – Стафо поклав руку на плече Карранси. – Жалкуєш, що втратив виграш?

– Ні, що ти.

– Може, щось трапилось на чергуванні?

– Та ні, чергування тут ні до чого. Поясни-но мені краще одну річ… – перевів на інше розмову Карранса.

В цей час розчинились двері і в каюту ввійшов Роб. Він обережно поставив на звільнений шаховий столик тацю з склянками.

– Ага, ти щось хотів? – спитав Стафо, підсовуючи Каррансі склянку.

Але Карранса відповісти не встиг. Злегка клацнув відеофон, і пролунав ледь хриплуватий капітанів голос.

– Пілот Карранса, негайно зайдіть в головну рубку.

На ходу підсмикнувши застібку комбінезона, Карранса кинувся до виходу. Згідно суворої інструкції, виходити з каюти в коридор можна було тільки в наглухо закритому комбінезоні з спеціальним приладом, що захищав од випромінювання. В цьому районі Простору, де перебувала «Рената», космічні промені – ці «вічні мандрівники» Всесвіту – були надзвичайно інтенсивні…

Капітан зовні був спокійний.

– Ну, як відпочили?

– Трохи, – відповів Карранса.

– Погляньте, – Петро Брагін кивнув на спідометр.

Години зо дві тому, коли Карранса з наказу капітана збільшив потужність центральних іонних двигунів, оранжева крапка злилася з вертикаллю на шкалі спідометра. Тепер крапка знов, ніби нехотя, відповзла вбік од вертикалі.

– Давайте ще раз перевіримо як слід прилади.

– А коли знову… – не втримався Карранса.

– Тоді повідомимо про гальмування «Ренати» всьому екіпажу, – рішуче відповів капітан.

Марія Аверіна займалась своїми буденними справами. А справ у неї, астробіолога «Ренати», вистачало. її давно вже цікавила проблема різних форм життя в космосі. Марія ретельно досліджувала численні метеорити і мікрометеорити, віддаючи улюбленій справі кожну вільну хвилину. Багато оригінальних зразків діставав їй Стафо, молодий штурман. Вони були майже однолітки – Стафо лише на рік старший за Марію.