Марія, заклопотана дослідом, не відразу звернула увагу на сяючий екран відеофона.

– Всьому екіпажу «Ренати»… Всьому екіпажу «Ренати»… Наказую негайно зібратись у Великій каюті. Нагляд і контроль доручити кіберсхемам…

Марія трохи загаялася з термостатами. Встановивши суворо стаціонарний режим на головній установці, дівчина накинула на легеньке ситцеве плаття червону шерстяну кофту, натягнула зверху сірий комбінезон. Затим вибігла з біолабораторії і, ставши на стрічку транспортера, натиснула кнопку.

У Великій каюті вже зібрались усі члени екіпажу, і Марія примостилася ззаду.

– …Збільшення потужності іонних дюз аж на двадцять одиниць теж нічого не дало, – говорив капітан. – Головна небезпека в тому, що ми нічого не знаємо про причини гальмування «Ренати». Жоден прилад не показав відхилень од норми. Таке становище. Перш ніж щось вирішувати, я хотів би порадитись з вами. Прошу висловлюватись.

Обговорення тривало хвилин двадцять. Вирішили більше не гаяти часу на виявлення причин гальмування.

– Таким чином, – підсумував капітан, – ще раз спробуємо вирватися з небезпечної зони. Через десять хвилин всі двигуни «Ренати» буде ввімкнуто на повну потужність. Наказую всім одягнути протиперевантажні костюми й зайняти свої місця. Оголошую готовність номер один!…

– Маріє, – Стафо зупинив дівчину, котра разом з усіма поспішала до виходу. – Підемо зі мною?

– Куди?

– В рубку-два. Розумієш, там є зайве протиперевантажне крісло, ну, і, крім того, ми будемо разом. Тобі ж зовсім не обов’язково зараз бути в біолабораторії. Ходімо?

Дівчина на секунду завагалась.

– Ні, Стафо… Мені потрібно ще убезпечити від перевантаження свою установку. Я не можу…

В головній рубці настала тиша. Чуткі удари хронометра видавались дуже гучними.