– Тоді ми можемо залишити ввімкнутими бокові дюзи гальмування, – запропонував Карранса.

– Це вирішує питання лише частково, – мовив капітан. – Бокові дюзи в даному випадку надто малопотужні. Доведеться всім нам зайняти на час зворотного руху анабіотичні ванни. Ось що, – обернувся він до невисокого кремезного чоловіка з посивілими скронями і вольовим підборіддям, – вам, Іскро Гор, треба якнайшвидше розрахувати для кожного члена екіпажу криву охолодження біорозчину, його концентрацію і все інше.

Іскра Гор, керівник групи кібернетиків, коротко кивнув.

– Скільки часу вам потрібно для розрахунків?

– Дві години.

– Гаразд. У Ліно Вара візьміть рентгенівські і структурні схеми кожного члена екіпажу для вихідних даних. Дійте.

Іскра Гор по-молодечому підхопився і швидко вийшов з капітанської рубки.

Капітан провів рукою по обличчю.

– Перший пілот!

– Слухаю! – Карранса хотів звестись і відповісти, як звичайно, швидко і чітко, але цьому заважила дивна слабість, що розлилася по всьому тілу. Незборима дрімота стулювала повіки. Язик пересох і розпух.

– Ви із своєю групою перевірите бокові дюзи і підготуєте головні іонні двигуни до вимкнення.

– Єсть.

Намагаючись не похитуватися – це було нелегко, – Карранса попростував до дверей.

Перед очима попливли нескінченні стіни коридору.

«Невже захворів? – він одігнав від себе тривожну думку. – Певно, перевтомився».

В біозалі – у низькій, але досить просторій кімнаті овальної форми – тривали останні гарячкові приготування. Вздовж стін тягнулись двері – двадцять сім дверей, за кількістю членів екіпажу. Кожні двері вели в біованну – маленьку кімнатку з дуже складним обладнанням, що дозволяло утримувати людський організм на протязі тривалого часу на грані небуття. Іскра Гор прискіпливо перевіряв апаратуру кожної біованни, уважно слідкував, як закладають розрахункові дані в електронні запам’ятовуючі пристрої.