Таким чином, все далi мiцнiла опора Центральної Ради. В.Павленко розробив, а С.Петлюра затвердив проект форми сердюкiв. По ньому було виготовлено лише великi шапки з червоними шликами, що вiдомi нам з кiнохронiки того часу.
Однак в українському урядi знайшлися такi як В.Винниченко, що почали вiдверто критикувати дiї Петлюри та Павленка та наполягати на переформуваннi сердюкiв до звичайного солдатського стану. Уже згодом, у своїх спогадах, Винниченко, оминаючи всi умови формування та дiяльнiсть сердюкiв, глузував з Петлюрiвського введення нової унiформи:
"Генеральний секретар вiйськових справ С.Петлюра, спецiалiст по части молебенiв i всяких инчих декорацiй та реклам, покладав особливу надiю в рятуванню української пропаганди на … кольоровi шапки. Вiн пресерйозно запевняв, що червонi шлики на шапках роблять на "козакiв" просто гiпнотiзуюче вражiння. За червону шапку "козак" готов на все" (122,с.159).
Незабаром у "Робiтничiй Газетi" з'явилася низка публiкацiй, в яких вiдверто писалося, що сердюки — це "бiла гвардiя" в руках української буржуазiї та панiвних класiв. Нарештi, як зазначалося:
"Утворення сердюцьких полкiв не являється в iнтересах нi селянства, нi робiтникiв, є затiєю буржуазних кол громадянства чи їх прихвостнiв, i тому вся демократiя мусить обявить цим буржуазним намiрам найрiшучiшу вiйну" (305,N191).
Судячи з публiкацiй, дуже легко визначити, хто за ними стоїть. Це нiхто iнший як Володимир Винниченко, який на засiданнях Генерального Секретарiату висловлював з приводу сердюкiв такi ж думки. На Симона Петлюру щодо сердюкiв почався потужний тиск. Це був якраз той час, коли Раднарком надiслав свiй ультиматум i становище С.Петлюри в Генеральному Секретарiатi стало хитким. В.Винниченко, як голова уряду, примусив Петлюру змiнити на посадi командуючого Київським Округом "реакцiонера" пiдполковника Павленка на "свою людину". Унаслiдок цього, за кiлька днiв до звiльнення самого Симона Петлюри, в Генеральному Секретарствi Вiйськових Справ вийшов наказ N 71 вiд 26 (13) грудня 1917 року такого змiсту: