Хоч цей наказ i був пiдписаний С.Петлюрою, однак авторство його встановити не так важко. Нiколи в життi в своїх наказах Симон Петлюра не надавав перевагу "революцiйним титулам", а зазначав завжди ранг та мiсце попередньої служби старшини. Цей же наказ схожий на подальшi накази ставленика В.Винниченка на посадi Вiйськового Секретаря М.Порша. Разом iз тим, С.Петлюра нiколи б у життi зi своєї волi не вiддав би такого наказу проти людини, з якою разом намагався сформувати українську регулярну армiю — сердюкiв. Тим бiльше, за вiйськовими правилами того часу, вирiшувати питання про змiщення та призначення командуючих армiй, округiв, Генерального штабу та iнше можна було тiльки за згодою чи за вказiвкою голови уряду, тобто Винниченка.

Пiд проводом цього самого Шинкаря, що згодом став бiльшовицьким повстанським ватажком, сердюцькi полки незабаром (ймовiрно, пiсля остаточного звiльнення С.Петлюри з посади Вiйськового Секретаря 1 сiчня (18 грудня)), були повернутi до звичайного стану та переведенi на такi ж права, як рядовi формацiї старої армiї.

Зазначимо, що Д.Дорошенко в своїй працi "Історiя України 1917–1923 роки" написав, що проти сердюкiв виступило Генеральне Вiйськове Секретарство С.Петлюри (40,с.199). Це вiдверта помилка Дорошенка. Цiкаво, як мiг В.Павленко самостiйно сформувати Сердюцькi дивiзiї без санкцiї та допомоги Симона Петлюри? Так чи iнакше, але ми, на вiдмiну вiд вельмишановного дослiдника, посiдаємо вiдповiднi архiвнi документи. І навiть генерал О.Грекiв зазначав, що саме С.В.Петлюра вiдправив його формувати 2-гу Сердюцьку дивiзiю (49,с.20).