Сіроокий дикун поглянув на неї впритул. Коли вона відвела погляд, Тарзан побачив, як хвиля ніжного рум’янцю ні видко залила її напіввідвернуте обличчя.

Тарзан у душі всміхнувся наслідкові свого нецивілізованого і неґречного вчинку. Він не відвів очей від погляду молодої жінки. Вона була молода, і дивитись на неї було дуже приємно, її обличчя здавалося Тарзанові знайомим.

Де він міг бачити її раніше? Тарзан знову усівся в крісло і зразу помітив, що вона підвелася і пішла з палуби. Коли вона проходила повз нього, він повернувся і придивився до неї пильніше. Може, він натрапить на якусь прикмету, яка допоможе йому задовольнити збурену в ньому цікавість, дізнатися, хто вона.

Йому трохи пощастило: йдучи, вона піднесла руку до свого чорного, густого, в’юнкого біля потилиці волосся — особливий рух жінки, яка знає, що її проводжає схвильований погляд, — і Тарзан побачив на пальці цієї руки ту обручку оригінальної роботи, яку перед тим помітив на руці жінки з вуаллю на обличчі. Отже, цю чудову молоду жінку мучив Роков! І Тарзанові закортіло дізнатися, хто вона така і які стосунки можуть бути в такої чарівної істоти з цим гидким бородатим росіянином.

Після обіду Тарзан стояв на носі корабля, розмовляючи з помічником капітана. Коли той пішов кудись у службових справах, Тарзан ліниво сперся на поручні, спостерігаючи за грою місячного світла на хвилях, які м’яко перекочу вали ся за бортом. Він був напівсхований за шлюпбалкою.

І двоє чоловіків, які йшли палубою, не могли його бачити.

Коли вони проминули його, уривки розмови, що долинули до Тарзана, змусили його вмить повернутися й піти за ними назирці. Це були його вороги.

Тарзан розчув лише декілька слів: “Якщо закричить, души її, доки вона…” Але цих слів було досить, щоб у нього спалахнула жадоба пригоди, і він уже не спускав з негідників погляду. Він пішов за ними в кімнату для курців, але вони лише на мить зупинилися біля дверей, напевне, щоб переконатися у присутності якоїсь особи.