— Що це таке? — спитав Тарзан Рокова.

Роков похмуро мовчав.

— Натисніть кнопку, — сказав Тарзан, — нехай сюди прийде хтось із екіпажу. Це все надто далеко зайшло.

— Ні, ні! — скрикнула жінка і скочила на ноги. — Будь ласка, не робіть цього. Я переконана, що тут не було жодного лихого наміру. Ми посварилися з мосьє, і він погарячкував. Оце й усе. Прошу вас! Мені б дуже не хотілося, щоб ця справа набула розголосу.

В її голосі пролунало таке благання, що Тарзан не наважився наполягати.

— Отже, ви просите мене не вживати жодних заходів? — спитав він.

— Так, прошу вас, жодних, — відповіла жінка.

— Вам подобається, що двоє мерзотників переслідують вас?

Вона, здавалося, не знала, що відповісти, і мала знічений і нещасний вигляд. Тарзан побачив зловтішну усмішку Рокова, що зазміїлася на його губах. Він зрозумів, що жінка боялася цих людей і не наважувалася сказати правду перед ними.

— В такому разі, - сказав Тарзан, — я діятиму на власний розсуд. Вас, — він повернувся до Рокова, — це також стосується і вашого приятеля, я попереджаю, що з цієї хвилини до кінця рейсу не спущу з вас очей. І якщо помічу, що ви хоч якось скривдили цю жінку, вам доведеться звітувати безпосередньо мені. Жодного задоволення вам це не дасть. А тепер забирайтесь геть.

Він схопив Рокова й Павловича за коміри і легко викинув їх за двері. Молода жінка дивилася на нього здивованими очима.

— А ви зробите мені велику послугу, — сказав він їй, — якщо повідомите мені у разі якоїсь нової спроби замаху на вас з боку цих мерзотників.

— Ой, мосьє, - сказала вона. — Я б не хотіла, щоб ви постраждали. Ви набули собі лютого й підступного ворога, який не зупиниться ні перед чим. Вам тепер треба бути дуже обережним…