— Пробачте, мадам, моє ім’я Тарзан.

— Мосьє Тарзане… Не думайте, що коли я не згодилася гукнути когось з екіпажу пароплава, то я не вдячна вам до глибини душі за вашу мужню, лицарську поведінку. Добраніч, мосьє Тарзане. Я ніколи не забуду, чим зобов’язана вам. — І з чарівною усмішкою вона поклонилась Тарзанові.

Тарзан був вельми здивований. Двоє на кораблі — ця жінка і граф де Куд-зазнавали якихось дивних замахів з боку Рокова та його спільника і чомусь не хотіли віддавати їх до рук правосуддя. Дивина!

Перед тим як лягти спати, Тарзан напружено думав про чудову молоду жінку, заплутане життя якої завдяки долі химерно сплелося з його власним… Але ж він навіть не знає, як її звати… Тоненька золота обручка свідчила, що вона одружена. Хто ж цей щасливець? До останнього дня рейсу Тарзанові більше не довелося зустріти жодного з дійових осіб драми, відлуння якої докотилося до нього. Вже був вечір, коли він раптом зіткнувся з молодою жінкою. Вони обоє з різних боків ішли до своїх крісел на палубі. Вона мило всміхнулася, привіталася з Тарзаном і майже зразу заговорила про випадок у її каюті, свідком якого вій був два дні тому.

Здавалося, її непокоїло, що знайомство з такими непевними людьми, як Роков і Павлович, може понизити її в очах Тарзана.

— Я вірю, що ви не склали про мене недоброї думки через такий прикрий випадок тоді, у вівторок увечері. Я дуже страждала. Я лише нині зважилася вперше вийти з каюти. Мені було незручно з’являтися на люди, — сказала вона.

— Про сарну не судять по левах, що нападають на неї, - заперечив Тарзан. — Я бачив цих людей раніше за деякими справами в кімнаті для курців. Якщо мене не зраджує пам’ять, це було напередодні нападу. Люди такої вдачі схильні до всього нікчемного і ненавидять усе шляхетне.

— З вашого боку дуже люб’язно було пояснити все це таким чином. Я вже чула про пригоду з картами. Мій чоловік мені все розповів.