Уратана простягає рученята до гостей, владно кричить:

— Уа! Уа! Ао! Ао!

Дивний гомін поплив навколо. З місця встав найстарший рибалка Клаотлана. Він простягнув кістлявий довгий палець до дитини й хрипко запитав:

— Біла дитина, Діаваро?

— Ну то й що? — суворо відповів Діавара.

— Звідки у вас біла дитина? Ви обоє чорні…

— Це дарунок бурі! — продзвенів голос Анури. — Благословенна Тіанака принесла нам радість цієї ночі!

— То дарунок демонів, — заперечив Клаотлана.

— Демонів, — зітхнула юрба вслід за ним.

— Поява білої дитини віщує нам нещастя, — вів далі старий рибалка. — Навіщо ти взяв її, Діаваро?

— Як я міг не взяти? — скрикнув Діавара, і темне обличчя його налилося прихованим вогнем.

— Дитя кликало нас, воно з неба зорею впало до нас! Що ти кажеш, Клаотлано, що ви мовите, люди моря? Як можна кидати дитину серед бурі?

Довго мовчали рибалки. Невмолимо загрозливо дивився на дитину Клаотлана. Анура, тремтячи, загортала Уратану в покривало.

Найстарший рибалка, звертаючись до юрби, повагом сказав:

— Білі племена не в милості у Чорного Володаря. Коли воїни Володаря побачать дитину на острові — буде біда! Не треба заради однієї дитини накликати біду на всіх!

— Не треба, — похмуро бурмотіли люди.

— Віддамо дитину туди, звідки вона прийшла, — грізно сказав Клаотлана. — Віддамо її океану.

— Ні!!! — страшно закричала Анура. — Ні! Не смієте! Разом зі мною! Тільки зі мною! Зі мною!

Діавара підійшов до жінки, затулив її широкою спиною. Обличчя в нього посіріло від гніву.

— Люди, — грізно сказав він. — Оце так ви дякуєте за гостинність? Клаотлано! По-твоєму не буде!

— Буде! — суворо заперечив старий рибалка. — А коли опиратиметесь, то скинемо зі скелі не лише дитину, а й вас із нею!