— Рівно три роки, — відповів Каспіян.

— Все іде добре? — поцікавився Едмунд.

— Ти ж не думаєш, що я покинув би своє королівство і подався в море, якби все не було добре, — відповів король. — Краще й бути не може. Тепер між тельмаринцями, гномами, тваринами, що розмовляють, фавнами та рештою немає жодних непорозумінь. А тим неспокійним велетням на кордоні ми влаштували минулого літа таку бійню, що тепер вони платять нам данину. А у якості реґента я залишив бездоганну особу, гнома Трампкіна. Пам’ятаєте його?

— Любий Трампкін, — сказала Люсі, - звісно, я його пам’ятаю. Кращого реґента годі вигадати.

— Відданий, наче борсук, пані, а хоробрий, як… як миша, — сказав Дриніян. Він збирався сказати «немов лев», однак відчув на собі погляд Рипічипа.

— Куди ж ми прямуємо? — запитав Едмунд.

— Ну, — сказав Каспіян, — це довга історія. Можливо, ви пам’ятаєте, що, коли я був малим, мій дядько-узурпатор Міраз позбувся семи батькових друзів (котрі могли встати на мій бік), виславши їх досліджувати невідомі Східні Моря за Самотніми Островами.

— Так, — підтвердила Люсі, - і жоден з них не повернувся.

— Атож. Що ж, у день моєї коронації я, отримавши Асланове схвалення, присягнув: коли встановлю мир у Нарнії, сам на один рік та один день попливу на схід шукати батькових друзів чи звістки про їхню загибель і тоді помститися за них, якщо зможу. Ось їхні імена — лорд Ревіліан, лорд Берн, лорд Арґоз, лорд Мавраморн, лорд Октезіян, лорд Рестімар і — ой, і ще один, якого так складно запам’ятати.

— Лорд Руп, пане, — підказав Дриніян.

— Руп, Руп, звісно, — сказав Каспіян. — Ось моє основне завдання. Однак Рипічип має ще шляхетнішу мету.

Всі погляди зосередились на миші.

— Таку ж шляхетну, як мій дух, — сказав мишак. — Хоча, можливо, й настільки ж дрібну, як моя постать. Чому б нам не попливти до найсхіднішої точки світу? Що ми можемо там знайти? Я гадаю, там лежить Асланова країна. Великий Лев завжди з’являється до нас зі сходу, з-за моря.