— Це буде твоя кімната, Люсі. Я лише візьму для себе сухих речей, — говорячи, він порпався в одній зі скринь, — а тоді ти зможеш переодягнутись. Вологі речі кинь за двері, я накажу вивісити їх на камбузі й висушити.

Люсі відчула себе вдома настільки, наче вона вже тижнями живе в Каспіяновій каюті. Рухи корабля не тривожили її — у давні часи, будучи королевою Нарнії, дівчині довелося чимало подорожувати. Каюта була крихітною, але світлою, з розмальованими стінами (птахи, звірі, дракони малинового кольору, виноградна лоза) і бездоганно чистою. Одяг Каспіяна був на неї завеликий, та вона якось пристосувала його. Взуття — сандалі та ґумові чоботи — безнадійно спадали, та дівчина не мала нічого проти того, аби ходити палубою босоніж. Закінчивши одягатися, вона визирнула з вікна на воду, що залишалась позаду, і глибоко зітхнула. Безперечно, попереду в них надзвичайні часи.

Розділ другий

НА БОРТУ «ДОСВІТНЬОГО МАНДРІВНИКА»

— Ось і ти, Люсі, - мовив Каспіян. — Ми саме чекали на тебе. Це мій капітан, лорд Дриніян.

Темноволосий чоловік опустився на одне коліно і поцілував її руку. Крім нього присутніми були ще Рипічип та Едмунд.

— А де Юстас? — запитала Люсі.

— У ліжку, — відповів Едмунд, — і, здається, ми нічим не можемо йому зарадити. Він стає ще гіршим, коли намагаєшся допомогти йому.

— Між тим, — мовив Каспіян, — час поговорити.

— Таки так, треба, — підтвердив Едмунд.

— Найперше — про час. За нашим часом минув приблизно рік відколи ми покинули тебе напередодні коронації. Скільки минуло в Нарнії?