Дорослі вважали її найвродливішою, до того ж вона не хапала зірок у навчанні (хоча в іншому й була зрілою як на свій вік), тож мама сказала, що Сьюзан «візьме набагато більше від подорожі до Америки, ніж молодші». Едмунд та Люсі намагались не заздрити талану Сьюзан, проте канікули у родичів видавалися їм жахіттям. «Для мене все ще гірше», сказав Едмунд, «ти принаймні матимеш власну кімнату, а я ділитиму спальню з тим останнім смердюхом Юстасом».

Ця історія починається певного пообіддя, коли Едмундові та Люсі вдалося викрасти кілька цінних хвилин насамоті. Звісно, розмовляли вони про Нарнію — свою власну таємну країну. Гадаю, у більшості з нас є власна таємна країна, та майже у всіх вона уявна. У цьому відношенні Едмундові та Люсі пощастило більше. Їхня таємна країна була справжньою. Вони вже двічі побували там: і не граючи або мріючи, а насправді. Безперечно, потрапити туди вдалося завдяки магії — це єдиний шлях до Нарнії. І там їм було обіцяно, — чи майже обіцяно — що певного дня вони повернуться знову. Можете собі уявити, скільки вони про це говорили при кожній нагоді.

Діти сиділи на краю ліжка в кімнаті Люсі і дивилися на картину на стіні навпроти. Це була єдина картина у всьому будинку, яка їм подобалась. Натомість зовсім не подобалась тітці Альберті (ось чому її повісили у крихітній кімнатці нагорі), але позбутись її вона не могла, бо це був весільний подарунок від когось, кого не варто було ображати.

На картині було зображено корабель, що плив просто на вас. Він мав позолочений ніс у формі драконячої голови з роззявленою пащею, лише одну щоглу і одне велике квадратне вітрило яскраво-пурпурового кольору.