Там, де закінчувались позолочені крила дракона, можна було розгледіти зелені боки корабля. Він щойно опинився на вершечку дивовижної блакитної хвилі, яка, сходячи піною та бульбашками, котилася на вас. Корабель, вочевидь чимдуж гнаний уперед веселим вітром, ледь кренився на лівий борт. (До речі, якщо ви взагалі збираєтесь читати цю історію і якщо досі цього не знали, затямте собі: лівий бік корабля — якщо дивитися спереду — це лівий борт, а правий бік — правий борт). Саме з цього боку й падало на корабель сонячне світло, тож вода тут мінилась зеленим і пурпуровим. З протилежного боку тінь вітрильника робила воду темно-синьою.

— Питання в тому, — мовив Едмунд, — чи не стає тобі ще гірше, коли дивишся на Нарнійський корабель і не можеш туди потрапити.

— Це краще, ніж нічого, — відповіла Люсі.

— А Нарнійський корабель такий гарний.

— Продовжуєте бавитися в стару гру? — запитав Юстас Клеренс, котрий підслуховував під дверима, а тепер увійшов, гигочучи. Минулоріч, гостюючи у Певенсів, він підслухав розмови дітей про Нарнію — і тепер запопадливо їх дражнив. Звісно, він думав, що то все вигадки, а оскільки сам був надто тупим, аби щось вигадати, то й не схвалював цього.

— Тебе не запрошували, — коротко кинув Едмунд.

— Я намагаюсь вигадати лімерик, — сказав Юстас. — Щось типу:

Певні діти, що гралися в Нарнію, Дурнуватими стали і марними…

— Ну, почнемо з того, що «Нарнія» і «марними» не римується, — сказала Люсі.

— Це асонанс, — мовив Юстас.

— Не питай його, що таке ассі-як-там-його, — сказав Едмунд. — Він аж пищить, так хоче, щоб його запитали. Мовчи — і, може, він забереться звідси.

Більшість хлопчаків, зустрівши такий прийом, або вимелися б геть, або оскаженіли. Тільки не Юстас. Він продовжував стояти і шкіритись, а тоді знову заговорив.

— Вам подобається ця картина? — запитав він.

— Заради Бога, нехай він не заводить свою пісню про мистецтво і все таке, — поквапливо сказав Едмунд, та щиріша за нього Люсі вже мовила: