Девітт подумав, чи не витягти Енн із зашморгу, але в ту ж мить збагнув, що це ні до чого: вона вже задубіла. Холод пройняв усе його тіло. Девітт чхнув, і лише тоді усвідомив, що стоїть босий, у самій піжамі. Насамперед треба вдягнутись. Ще раз глянувши на Енн, пішов до своєї кімнати. Одягнувшись, Девітт згадав, що в будинку, крім нього, є ще Ерріс.
Той лежав, роззявивши рота, й хропів. Хвилин п'ять термосив його Девітт, але марно. Вилив йому на обличчя кухоль холодної води, і Ерріс прокинувся. Почувши про лихо, він сторопіло витріщився на Девітта — ніяк не міг збагнути, про що йдеться. Так само безтямно стояв він у кімнатці Енн перед повішеною.
Тим часом Девітт розглядав кімнату. Ліжко з досить брудним простирадлом, хиткий туалетний столик, дзеркало, прикрашене поштовими листівками з кінозірками. У бляшаній коробці бігуді, далі баночки з кремом, флакони духів, губна помада. На нічному столику дешевий бульварний роман і пляшечка із снотворними таблетками. На столі перед вікном звисав з надбитого глека трояндовий букет, подарований ним учора, поруч півпляшки віскі, склянка, розірваний конверт із листівкою, біля чорнильниці списаний аркуш паперу. З нього випливало, що Енн добровільно пішла з життя. Вона писала, що не може більше терпіти, мучитися; самотність і хвороба, яка точить її так само, як безсердечність сестер і матері, змусили її шукати втіхи в кращому світі.