Лише в останньому реченні чотири орфографічні помилки — констатував Девітт, обережно витягаючи листівку з конверта. На ній було написано: «Люба Гайлен! Можливо, ці квіти зроблять тебе трохи привітнішою. Коли я побачу тебе знов? Повідом. Твій Ф.».

Девітт збагнув, що листівку було сховано в букет, і автор її доручив О’Гвінну купити квіти і передати їх сестрі Енн, яка, він гадав, зараз у Кілдарі. Замість купити троянди, старий вкрав їх з могили, а гроші пропив. І саме, цей букет він, Девітт, подарував господині, яку, очевидно, цей Ф. покинув.

Ерріс прочитав листівку та записку Енн і скривився:

— Дурниці. Щоб вона та повісилась! Поліція мусить розшукати того, хто це написав, і нехай хлопець одразу голить шию під зашморг.

– Є люди, здатні підробити будь-який почерк, — сказав Девітт багатозначно.

— Дурниці! Я не раз пробував підробляти на векселі підпис мого старого, і мене завжди викривали… І взагалі, кому потрібна її смерть? Я знав її надто добре, цю чорняву… цю…

Обличчя йому перекосилося, в раптовому спалаху почуттів він схопив руку Енн і ледве не розридався.

Зворушений Девітт одвернувся і в цю мить помітив дещо вельми важливе. Вірьовку було закріплено на балці не простим вузлом, а так званим морським. Сама Енн, якби вона навіть і вміла зав'язати такий вузол, ніколи б не змогла так вправно закріпити вірьовку на сволоці.

Ерріс, опанувавши себе, зник на хвилину і з'явився з пляшкою. Він ковтнув з неї, і алкоголь, мов той чарівний еліксир, заспокоїв нерви, вдихнув у нього нові сили. У двадцять п'ять років Ерріс був безпробудний п'яниця, не міг жити без спиртного. Лише зараз він збагнув, як може обернутися для нього загибель Енн.

— Справді, мені будуть непереливки, якщо вони вирішили чужими пирогами свого батька поминати, — сказав він. — А це вельми ймовірно. Мабуть, недаремно банда після смерті Скрогга залишила мене в цьому льоху Пиячити… Отже, коли на склянці знайдуть відбитки моїх пальців, до шибениці доведеться готуватись мені…