— Про що ти? — не зрозумів Анатоль. — Тебе кудись викликають?

— На той світ! Слухай далі. Зараз поможеш мені вивести мою машину з гаража, хоча — ні, я сама. Щоб ніхто не бачив тебе тут. Ти ж приїхав на таксі? Виїдеш звідси теж на таксі. Викличеш по телефону. Вони залюбки їздять до мене. Я завжди була щедра.

Вона говорила і бігала по кімнатах, збирала якісь речі, папери, документи, сама не знала, що їй потрібне, що порятує її, та й хіба ж тільки її! В гардеробній дістала заховані там генеральську шинелю й папаху з червоним верхом. Шинелю з золотими погонами накинула наопаш просто на новорічне плаття. Лакованих черевичків перевзувати не мала часу, в господарчу сумку засунула хутряні чобітки.

Анатоль, побачивши шинелю й папаху, аж свиснув.

— Ти що? Генеральша?

— Не генеральша, а генерал!

— Чому ж я не знав?

— Не маю часу пояснювати! Хазяйнуй тут, я поїхала.

— Тебе ждати?

— Не знаю. Нічого не знаю! Не підходь до мене, не цілуй, не згадуй, прошу тебе! О Боже, який жах!

Вона виїздила з висілка на шосе, а ще не знала, куди податися. Чому не обладнала в себе на дачі бодай невеличкого притулку з космічним захистом? Яка легковажність! Її центр розгромлено, там не сховаєшся. Атомний реактор Академії наук? Далеко й ненадійно. Єдиний порятунок — Чорнобильська атомна, надто ж пульт управління саркофагом. Туди, а там вона подумає!

Алевтина Дмитрівна скерувала свою «вісімку» на Димер і Чорнобиль.

3.

Ніхто не бачив тут Чуйка, і він теж нікого не бачив, але вийшло так, що на всіх десяти поверхах про нього знали, і, коли здійнявся єралаш і сабантуй, про таємничого капітана авіації згадали, броньовані двері його боксу смачно чмокнули, мовби самі собою, розклекотана братва з'юрмилася біля найтаємничішого місця цієї стоклятої інституції, навперейми один поперед одного загалалайкала.