Коли припустити, що всі начальники ідіоти, то начальник цього госпіталю — найбільший ідіот. І як же, мабуть, мучиться з ним тут доктор Аля!

До своїх визволителів Василь вийшов самоходом, усі вже мали на собі одяг, хто цивільний, хто військовий, тільки він — в армійській спідній сорочці з трикутним вирізом на грудях, у бавовняних підштаниках з поворозочками внизу. Поворозочки не зав'язані, тягнулися за Василем по підлозі.

Коридор довжелезний, щось середнє між госпіталем і тюрмою або казармою. Зрештою, все воно однакове, скрізь людська нужденність і людська упослідженість.

— Мені б одягнутися, — сказав Чуйко, — де тут госпітальна каптьорка?

Коридор зустрів його слова реготом:

— Каптьорка? Ну й сказонув!

— Та ви його послухайте: госпіталь!

— Який тут, брате, госпіталь? Це мишоловка!

— Генеральський звіринець!

— Господарство доктора Гальванеску!

— Аби ж то! Не доктора, а генерала, і не Гальванеску, а Сосина!

— Генерал Сосин? — спитав Чуйко. — Хто це?

— А той безрукий і безокий! Був він у тебе?

— Безрукий був. Ніби веселий.

— Веселий? Як тигр після антилопи!

— Бандит!

— Бузувір!

— Компрачикос!

— Інквізитор!

— А доктор Аля? — розгублено поспитав Чуйко. — Як же доктор Аля? Це ж таке нещастя для неї.

— Нещастя? Вона, мабуть, і тебе вже закохала в себе? Сюсі-пусі, капітанчику!.. Як я тебе, так ти мене… А скільки дірок продовбала вона в твоєму черепі? Не полічив ще?

Чуйко мимоволі мацнув себе за голову. Хіба справа в черепі? Головне: що діється під черепом. А в нього діялося страшне, тому й вірив доктору Алі.