Оглядаючи блискучу дошку підвіконня, Захов складав у думці дві системи припущень:

1. Якщо підвіконня справді витирали вранці і після цього ніхто не торкався його, то поверхня дошки повинна бути всюди однаково чиста або однаково вкрита ледве помітним шаром пилу.

2. Якщо поверхня не однаково чиста або ж не однаково запорошена, то треба зробити висновок, що хтось торкався її, отже, повинні бути сліди цього дотику.

Абакум протер лупу хусточкою, схилився над підвіконням — і під прозорим оком лупи раптом з'явилися білясті порошинки. До середини підвіконня їх густота була майже рівномірною, однаково блищала й дошка коричневого кольору. Але трохи ближче до середини на відстані завширшки з долоню виднілись чисті місця округлої форми, схожі між собою. Абакум налічив їх п'ять. Далі відстань сантиметрів на тридцять була зовсім чиста від порошинок, ніби там дошку тільки-но старанно витерли шовковою хусткою.

На другій половині підвіконня Захов помітив такі ж чисті місця, як і на першій, — їх було п'ять, — і знову рівномірний шар білястого пороху.

Абакум посміхнувся. Він не сумнівався, що через підвіконня перелізла людина — досить худорлява, з тонкими пальцями і не дуже висока на зріст. Якби вона була висока, то змогла б переступити через підвіконня, не сідаючи на нього. Людина сідала на підвіконня, коли залазила в кімнату ззовні, з подвір'я. А вилазячи через вікно, просто переступила через підвіконня, не торкаючись дошки руками.

Цей факт здавався очевидним, і саме тому його треба було дослідити уважніше і пояснити.

Абакум стрибнув на подвір'я і тепер зосередив увагу на штукатурці біля самої землі. Та як він не вдивлявся у нерівний шорсткий цоколь з глини, ніяких видимих слідів на ньому не побачив.