В Єгипті я швидко виконав усі султанові доручення. Моя спритність допомогла мені й цього разу. Через тиждень я з своїми незвичайними слугами повернувся до турецької столиці.

Султан зрадів, що я повернувся, і дуже хвалив мене за мої успіхи в Єгипті.

— Ви розумніші за всіх моїх міністрів, любий Мюнхаузене! — сказав він, міцно тиснучи мені руку.— Приходьте до мене сьогодні обідати!

Обід був дуже смачний — та ба! — на столі не було вина, бо туркам за їхніми законами заборонено пити вино. Мені стало невесело, і султан, щоб утішити мене, повів мене по обіді до свого кабінету, відімкнув потайну шафу й дістав пляшечку.

— Такого чудового вина ви не куштували зроду, мій любий Мюнхаузене! — сказав він, наливаючи мені повну склянку.

Вино й справді було добряче. Але я, ковтнувши трохи, сказав, що в Китаї у китайського богдихана Фу Чана вино ще й краще.

— Мій любий Мюнхаузене! — вигукнув султан.— Я звик вірити кожному вашому слову, бо ви найправдивіша людина на землі, але присягаюсь, що оце ви кажете неправду: кращого вина не буває!

— А я вам доведу, що буває!

— Мюнхаузене, ви верзете дурниці!

— Ні, я кажу щиру правду і обіцяю рівно за годину привезти вам із богдиханового льоху такого вина, проти якого ваше вино — кисла юшка!

— Мюнхаузене, отямтеся! Я завжди мав вас за найправдивішу людину на землі, а це бачу, що ви несусвітній брехун.

— Коли на те пішло, я хочу, щоб ви пересвідчились негайно, правду я кажу чи ні.

— Згода! — відповів султан.— Якщо до четвертої години ви не привезете мені з Китаю пляшку найкращого в світі вина, я звелю відрубати вам голову.

— Чудово! — вигукнув я.— Я приймаю ваші умови. Але якщо до четвертої години це вино буде у вас на столі, ви віддасте мені стільки золота з своєї комори, скільки піднесе одна людина.