Непритомний пролежав я три місяці.
Восени сіно подорожчало, і господар забажав продати його. Наймити обступили мій стіг і заходились ворушити його вилами. Від їхніх гучних голосів я опритомнів. Сяк-так видершись на вершок стогу, я зірвався вниз і, впавши господареві просто на голову, ненароком скрутив йому в'язи, від чого він одразу й переставився. А втім, ніхто дуже й не плакав за ним. Він був безсовісний скнара і не платив своїм наймитам грошей. До того ж він був жадібний гендляр: продавав своє сіно лише тоді, коли на нього була найвища ціна.
СЕРЕД БІЛИХ ВЕДМЕДІВ
Мої друзі були щасливі, що я зостався живий. Взагалі, у мене було багато друзів, і всі вони ніжно любили мене. Можете собі уявити, як вони зраділи, коли дізналися, що я не вбитий. Вони давно вважали мене мертвим.
Найдужче радів славетний мандрівник Фіппс, який саме в цей час збирався рушати в експедицію до Північного полюса.
— Любий Мюнхаузене, я в захваті, що можу вас обняти! — вигукнув Фіппс, тільки-но я став на порозі його кабінету.— Ви повинні негайно їхати зі мною як мій найближчий друг! Я знаю, що без ваших мудрих порад мені там не пощастить!
Я, звісно, одразу погодився, і через місяць ми вже були неподалік від полюса.
Одного разу, стоячи на палубі, я помітив удалині високу крижану гору, на якій борюкалися двоє білих ведмедів.
Я вхопив рушницю і скочив з корабля просто на плавучу крижину.
Важко було мені дертися по гладеньких, як дзеркало, крижаних стрімчаках та скелях, щохвилини скочуючись донизу і ризикуючи провалитися в безодню, але, незважаючи на перешкоди, я дістався вершини гори і підійшов майже впритул до ведмедів.
І раптом зі мною скоїлося лихо: збираючись вистрелити, я підсковзнувся на льоду і впав, при чому вдарився головою об лід і тієї ж миті знепритомнів.