Одна щогла впала на компас і розбила його вщент.

Усім відомо, як важко керувати кораблем без компаса. Ми збилися з дороги і не знали, куди ми пливемо.

Три місяці нас кидало по хвилях океану то в той, то в той бік, а потім занесло хтозна й куди, і ось одного чудового ранку ми помітили незвичайну переміну в усьому. Море з зеленого зробилося біле. Вітерець приносив якісь ніжні, любі пахощі. Нам стало дуже приємно й весело.

Невдовзі ми побачили пристань, і через годину ввійшли у простору гавань. Замість води в ній було молоко!

Ми швиденько висадилися на берег і почали жадібно пити з молочного моря.

Поміж нас був один матрос, який не зносив запаху сиру. Коли йому показували сир, його починало нудити. І ось як тільки ми вийшли на берег, йому одразу стало погано.

— Заберіть у мене з-під ніг оцей сир! — кричав він.—Я не хочу, я не можу ходити по сирові!

Я нахилився до землі і все зрозумів.

Острів, до якого пристав наш корабель, було зроблено з чудового голландського сиру.

Так, так, не смійтеся, я кажу вам найщирішу правду: замість глини у нас під ногами був сир.

Не диво, що мешканці цього острова споживали самий тільки сир! Але сиру цього не меншало, бо за ніч його виростало рівно стільки, скільки з'їдалося протягом дня.

Весь острів був у виноградниках, але виноград там незвичайний: стиснеш його в кулаці — з нього замість соку тече молоко.

Мешканці острова—високі, гарні люди. У кожного з них по три ноги. Завдяки трьом ногам вони вільнісінько тримаються на поверхні молочного моря.

Хліб тут росте печений, просто вже готовий, тож мешканцям острова не доводиться ні сіяти, ні орати. Я бачив багато дерев, що рясніли солодкими медяниками.