Підписавшись, Швейк звернувся до суворого пана:

— Може, треба ще щось підписати? Чи, може, прийти мені вже вранці?

— Вранці вас відвезуть до кримінального суду, — почулося у відповідь.

— О котрій годині, ваша честь? Щоб, боронь Боже, не проспати.

— Геть! — загриміло сьогодні вдруге по той бік стола.

Повертаючись до своєї нової домівки з залізними ґратами, Швейк промовив до поліцая, який його супроводив:

— Тут усе йде, як по маслу.

Ледве за ним замкнулися двері, як друзі по камері засипали його різними запитаннями, на які Швейк ясно відповів:

— Я зараз признався, що, здається, це я вбив ерцгерцоґа Фердинанда.

Нараз всі шестеро з жаху зіщулилися під завошивленими ряднами.

Лише босняк мовив:

— Ласкаво просимо!

Вмощуючись на нарах, Швейк сказав:

— Свинство, що у нас тут немає будильника.

Вранці, однак, його підняли і без будильника і рівно о шостій годині відвезли в «зеленому Антоні»

— Хто рано встає, тому Бог дає, — сказав Швейк до своїх супутників, коли «зелений Антон» виїздив із воріт управління поліції.

Швейк перед судовими лікарями

Чисті затишні кімнати крайового кримінального суду справили на Швейка дуже приємне враження: побілені стіни, пофарбовані в чорне ґрати і товстий пан Демартіні — старший наглядач слідчої тюрми з фіолетовими нашивками і кантами на форменому кашкеті.

Фіолетовий колір було запроваджено не тільки тут, але й для релігійних відправ у великопісну середу і страсну п’ятницю.

Повторювалася славнозвісна історія римського панування над Єрусалимом. В’язнів виводили і ставили внизу в підвалі перед судом Пілатів 1914 року, а слідчі — сучасні Пілати — замість того, щоб чесно умити руки, посилали за печенею з паприкою і пільзенським пивом у «Тессіґ»