Повірте мені, я порядна, інтеліґентна людина і ні про що інше, крім своєї родини, не думаю. Що ви на це все скажете? Я ж зовсім не бешкетник.
— Ви дуже намучилися, поки розбили мармурову дошку? — з цікавістю запитав Швейк замість відповіді. — Чи розгаратали її нараз?
— Одним махом, — відповів інтеліґентний пан.
— Тоді вам каюк, — меланхолійно промовив Швейк. — Вам доведуть, що ви наполегливо готувалися до цього. А кава незнайомого пана, в яку ви плюнули, була без рому чи з ромом? І, не чекаючи на відповідь, пояснив:
— Якщо вона була з ромом, то це гірше, бо дорожче. На суді все підраховують, зводять докупи, щоб потім натягти бодай на серйозний злочин.
— На суді… — збентежено прошепотів поважний батько родини і, похнюпивши голову, поринув у той неприємний стан, коли, як кажуть, людину жеруть докори сумління
— А вдома знають, — спитав Швейк, — що вас заарештували, чи довідаються, аж коли про це з’явиться в газетах?
— Ви гадаєте, що про це буде надруковано в газетах? — наївно спитала жертва іменин свого начальника.
— Як Бог свят, — прозвучала щира відповідь, бо Швейк ніколи не мав звичаю будь-що приховувати від людей. — Усім читачам газет це дуже подобатиметься. Я теж із задоволенням читаю рубрику про п’яненьких та їхні бешкети. Недавно «Під чашею» один відвідувач нічого іншого не зробив, тільки сам собі розбив кухлем череп. Підкинув його вгору і підставив голову. Його відвезли, а вранці ми вже про це читали в газетах. Або в «Бендльовці» заїхав я раз одному факельникові з похоронного бюро по пиці, а він мені.