Чорно-жовтий хижак загарчав і ще раз поглянув Швейкові у вічі.

Швейк відповів йому теплим поглядом невинних, м’яких, скромних і ніжних своїх очей.

Хвилину обидва дивилися пильно один на одного.

— Чорт вас бери, Швейку, — сказали нарешті чиновницькі бакенбарди, — але знайте, тільки-но ще раз потрапите сюди, я вас взагалі ні про що більш не питатиму, а помандруєте прямо до військового суду на Градчанах

Чиновник не спам’ятався, як Швейк підскочив до нього, поцілував руку і сказав:

— Хай вам Бог заплатить за все! Якщо ви потребуватимете колись чистокровного песика, будьте ласкаві звернутися до мене. Я торгую псами.

Ось так Швейк опинився знову на волі і на дорозі додому.

Він роздумував, чи не зайти ще до кнайпи «Під чашею», і кінець кінцем відчинив двері, через які недавно вийшов у супроводі агента Бретшнейдера.

У кнайпі панувала могильна тиша. Там сиділо кілька відвідувачів і між ними паламар костелу св. Аполлінарія.

Обличчя їхні були похмурі. За шинквасом сиділа шинкарка Палівцева і тупо дивилася на пивні крани.

— От я й повернувся, — весело промовив Швейк, — дайте-но мені кухоль пива. А де наш пан Палівець? Уже вдома?

Замість відповіді Палівцева почала плакати і, захлинаючись на кожному слові, простогнала:

— Дали… йому… десять… років… тиждень тому…

— Бачите як, — сказав Швейк. — Вже на сім днів має менше.

— Він був такий обережний, — плакала Палівцева. — Він за це себе хвалив.

Відвідувачі в кнайпі вперто мовчали, немовби тут і досі блукав дух Палівця і радив їм бути ще обережнішими.

— Обережність — мати мудрості, — сказав Швейк, сідаючи до столу і беручися за кухоль пива, в піні якого утворилися дрібні дірочки: це впали сльози пані Палівцевої, коли вона несла пиво Швейкові. — Нинішні часи такі, бережи вуха, щоб не вкусила муха.