— А якого ж це Фердинанда, пані Мюллерова? — спитав Швейк, не перестаючи натирати собі коліна. — Щодо мене, то я знаю двох Фердинандів. Один служить у магазині аптекаря Пруші і якось випив там помилково плящину якоїсь гидоти проти випадання волосся, а потім знаю ще Фердинанда Кокошку. Той збирає по вулицях собачі гівенця. Обох анітрохи не шкода.

— Але що ви, ласкавий пане, говорите, таж це пана ерцгерцоґа Фердинанда з Конопіштя

— Мати Божа! — вигукнув Швейк. — Гарна історія. А де ж це з паном ерцгерцоґом таке трапилося?

— Ухекали його, щоб ви знали, паночку, в Сараєві, з револьвера. Він їздив туди зі своєю ерцгерцоґинею автомобілем.

— Ач який, пані Мюллерова, автомобілем! Ну-у, така персона може собі це дозволити. Але їй, мабуть, і на думку не спаде, що такі мандри автомобілем можуть бідою скінчитися. Та ще й до того у Сараєві — це ж у Боснії, пані Мюллерова.

Тут, мабуть, турки лапки вмочили. Та що й говорити. Не треба було у них тієї Боснії та Герцеґовини відбирати

— Ясновельможний ерцгерцоґ зразу й сконали, мосьпане.

Звісно, револьвер — не забавка. Ось недавно у наших Нуслях один пан бавився револьвером і перебив геть усю родину та ще й двірника, який прийшов подивитися, хто це там на третьому поверсі зняв таку стрілянину.

— Інший револьвер, пані Мюллерова, не вистрілить вам, хоч би ви й сказилися. Таких систем дуже багато. Але на пана ерцгерцоґа купили, безперечно, щось ліпше, і голову даю, пані Мюллерова, що той, хто це зробив, добре на таке причепурився. Бо знаєте, стріляти у пана ерцгерцоґа — неабияка робота.