Коли кожний з них вихилив по п’ятій чвертці, Бретшнейдер проголосив себе анархістом і спитав у Швейка поради, до котрої ж організації йому вступити.

Швейк розповів, що якось анархіст купив у нього на виплат за сто крон леонберґа, але останнього внеску так і не дав.

За шостою чверткою Бретшнейдер заговорив про революцію і висловився проти мобілізації, але Швейк нахилився до нього і шепнув на вухо:

— Щойно до локалю зайшов якийсь відвідувач, то краще мовчіть, бо можете мати з цього неприємності. Бачите ж, шинкарка вже плаче.

Пані Палівцева й насправді плакала на своєму стільці за шинквасом.

— Чого ви, хазяйко, плачете? — спитав Бретшнейдер. — За три місяці виграємо війну, буде амністія, і ваш чоловік повернеться. От тоді ми у вас нажлуктимося. Чи, може, ви не думаєте, що ми виграємо? — звернувся він до Швейка.

— На біса пережовувати без кінця одне й те ж? — сказав Швейк. — Мусимо виграти, і баста! А зараз мені час додому.

Швейк розрахувався і повернувся до своєї старої служниці пані Мюллерової. Вона дуже злякалася, коли побачила, що людина, яка відчиняє ключем двері, — сам Швейк.

— Я гадала, вельмишановний пан повернуться аж за кілька років, — сказала вона з вродженою щирістю. — Я тимчасом з милосердя взяла на квартиру одного швейцара з нічної кав’ярні. У нас три рази був обшук, але нічого не знайшли і сказали, ви, мовляв, рафінований і вам уже амба.

Швейк мав нагоду тут же переконатися, що незнайомець влаштувався з усіма вигодами. Спав у його ліжку і був навіть досить благородний: вдоволився лише половиною, бо на другій вмостилося якесь довговолосе створіння, яке спало, обійнявши його з вдячності за шию. Частини чоловічого і жіночого гардеробу валялися впереміж навколо ліжка. З цього хаосу було видно, що швейцар нічної кав’ярні повернувся зі своєю дамою під мухою.