- Мудро, - сказав Павло Антонович, - та ми, здається, один одного зрозуміли.

- А по-моєму, все дуже просто, - вів далі син/- Кожна літера, кожне слово, навіть річ, навіть вітер чи сонце несуть свою інформацію. Ти, наприклад, читаєш газету й дізнаєшся про новини. Я розв’язую задачу, застосовую формули й знаходжу відповіді. Десь у морі капітан веде корабель і дивиться, які хвилі, який вітер. Усі ми діємо однаково: беремо якусь інформацію і працюємо.

Після цієї “вченої” промови батько дійшов несподіваного висновку:

- Виходить, коли ти приносиш трійку й кажеш “я все знав”, треба вірити не твоїм словам, а результату, щоденнику. Дуже мудре правило!

- Ну, тепер у мене не буде жодної трійки, - переконливо сказав Сергій. - Я вивчатиму всі машини.

Батько засміявся, обхопив Сергійка за плечі, закружив по кімнаті:

- Ох ти командир роботів і державна людина! Хочеш вечеряти? Є смачний компот.

- Який там компот! Постривай! Я не сказав найголовнішого. Я ще не вибрав, ким мені бути: програмістом чи монтажником?

Вони розмовляли весь вечір, але так і не вирішили, що ж краще. Сергійко не знав, ким же йому стати: інженером чи математиком? На кого вчитися - на обчислювача-програміста чи на монтажника цих розумних машин?

Якби Сергійко був монтажником, то вже через рік стояв би у білому халаті над кресленнями, власними руками монтував блоки машин - маленькі електронні організми. Захоче - і навчиться складати яку завгодно машину. Автомат для варіння сталі, чи диспетчера самохідних комбайнів, чи довідник для лікаря. Можна й телевізійний апарат, що веде репортаж з космосу, і з дна океану, і з-під землі.