— Хай висить. Усі можуть дивитися, нікому не забороняється.

— А я прийду вночі, — сказав Гунько, — і знищу цей портрет.

— А я вночі не ляжу спати й стерегтиму, — відповів Незнайко.

Ображений Гунько пішов додому, а Незнайко й справді не ліг увечері спати.

Коли малюки поснули, він узяв фарби і заходився всіх малювати. Пончика він намалював таким товстим, що той навіть не вмістився на портреті. Поспішайка намалював на тонесеньких ніжках, а ззаду чомусь домалював собачого хвоста. Мисливця Кульку намалював верхи на Бульці. Лікареві Пілюльці замість носа намалював градусник. Знайкові, хтозна для чого, намалював ослячі вуха. Словом, усіх понамальовував у смішному й безглуздому вигляді.

До ранку він розвісив ці портрети на стінах і зробив під ними написи, так що вийшла справжня виставка.

Першим прокинувся лікар Пілюлька. Він побачив на стіні портрети й засміявся. Вони йому так сподобалися, що лікар навіть начепив на ніс окуляри й став розглядати портрети дуже уважно. Він підходив до кожного портрета, дививсь і довго сміявся.

— Молодець, Незнайко! — говорив лікар Пілюлька. — Ніколи в житті я так не сміявся.

Потім він зупинився біля свого портрета і строго спитав:

— А це хто? Невже це я? Ні, це не я! Це дуже поганий портрет. Ти краще зніми його.

— Навіщо знімати? Хай повисить, — відповів Незнайко.

Лікар Пілюлька образився і сказав:

— Ти, Незнайку, мабуть, хворий. У тебе щось з очима трапилось. Де це ти бачив, щоб у мене замість носа був градусник. Доведеться тобі на ніч касторки дати.

Незнайко дуже не любив касторку. Він злякався й каже:

— Ні, ні. Тепер я сам бачу, що портрет поганий.