Він зняв з стіни портрет Пілюльки й порвав його.

Слідом за Пілюлькою прокинувся мисливець Кулька. І йому портрети сподобались. Він ледь не луснув зо сміху, дивлячись на них. А потім побачив свій портрет, і настрій у нього одразу зіпсувався.

— Це поганий портрет, — сказав Кулька, — не схожий на мене. Ти зніми його, а то я ніколи не візьму тебе на полювання.

Довелося Незнайкові і мисливця Кульку із стіни зняти. Так було з усіма. Всім подобались портрети інших, а свої не подобались.

Останнім прокинувся Тюбик, який любив спати довше за всіх. Коли він побачив на стіні свій портрет, то страшенно розсердився і сказав, що це не портрет, а бездарна, антихудожня мазанина. Потім він зірвав із стіни свій портрет і відібрав у Незнайка фарби й пензлик.

На стіні залишився тільки Гуньків портрет. Незнайко зняв його й пішов до свого приятеля.

— Хочеш, Гуньку, я подарую тобі твій портрет, а ти за це помиришся зі мною, — запропонував Незнайко.

Гунько взяв портрет, порвав його на клаптики й сказав:

— Згода, мир. Але дивись мені: якщо хоч раз іще намалюєш, нізащо не буду миритися.

— А я нікого більше не малюватиму, — відповів Незнайко. — Малюєш, малюєш, а ніхто й спасибі не скаже, всі тільки лаються. Не хочу більше художником бути.

Розділ четвертий

ЯК НЕЗНАЙКО СКЛАДАВ ВІРШІ

Після того як з Незнайка не вийшло художника, він вирішив зробитися поетом і складати вірші. В нього був один знайомий поет, який жив на вулиці Кульбаби. По-справжньому цього поета називали Пудик. Але, як відомо, поети дуже люблять красиві імена. От і Пудик, коли зробився поетом, прибрав собі інше ім'я і став зватися Квітик.

Одного разу Незнайко прийшов до Клітина й сказав:

— Слухай, Квітику, навчи мене складати вірші. Я теж хочу бути поетом.