— Ні, вискочить! Вискочить! Ви знаєте, яка я тендітна? Ви до мене корком доторкніться, і вже буде синець.

— Можна прикласти клаптик пластиру, — придумав Незнайко. — Ви ж принесли з аптеки пластир.

— Я для вас принесла.

— Вистачить для всіх, — відповів Незнайко.

Він узяв пластир і розрізав ножицями на чотири частинки.

— Приклеюйте швидше, — хвилювалася Синьоочка. — Отут, отут.

Вона підставила лоба й показувала пальцем, де клеїти пластир. Незнайко приклеїв, але, побачивши, що пластир приклеївся косо, заходився відривати його.

— Обережніше, обережніше! — кричала Синьоочка. — Ви мені всього лоба вимажете цим бридким пластирем.

— Тепер добре, — сказав Незнайко, закінчивши роботу.

Синьоочка підбігла до дзеркала:

— Оце так добре! А що як мене хто-небудь побачить з цим пластирем на лобі. Ану покажіть ваше плече. Де ваш синяк?

Синьоочка приклеїла пластир до плеча Незнайка.

— Я зовсім не хотів вас ударити, — признався Незнайко.

— А кого?

Незнайко хотів сказати, що його дражнила незнайома малючка, але передумав: ще ябедою назовуть.

— Нікого, — відповів він. — Я просто хотів спробувати, чи можна цією лінійкою кого-небудь стукнути.

— У вас, малюків, тільки й на думці, щоб когось стукнути, а коли вас стукають, вам це не дуже подобається. Ви чому посміхаєтесь? Вам смішно, що в мене пластир на лобі?

Вона знову підійшла до дзеркала:

— Справді, це дуже смішно, коли на лобі такий чотирикутник!

— А ви його кружечком виріжте, — порадив Незнайко.

Синьоочка відклеїла пластир, обрізала ножицями кружечок і знову приклеїла на лоб.

— Вам здається, що так краще? — повернулась вона до Незнайка.

— Звичайно, — підтвердив Незнайко. — По-моєму, вам навіть личить.