Примруживши очі, Синьоочка стала дивитись у дзеркало.

— А тепер віддайте мої штани й сорочку, — попросив Незнайко.

— Підіть умийтеся, а потім одержите одяг.

Синьоочка привела Незнайка на кухню. Там висів на стіні умивальник. Поряд на цвяшку висів рушник, а на поличці лежало мило й зубний порошок.

— Ось вам щітка, ось зубний порошок. Будете чистити зуби, — сказала Синьоочка, простягуючи Незнайкові зубну щітку.

— Терпіти не можу зубного порошку;— пробурчав Незнайко.

— Це чому ж?

— Не смачний!

— Так вам же не їсти його.

— Однаково. Він за язик щипає.

— Пощипає та й перестане.

Незнайко нехотя почав чистити зуби. Провівши разів два по зубах щіткою, він скорчив одчайдушну гримасу й став плюватися. Потім сполоснув рота водою і намилив милом руки. Вимивши руки, він поклав мило на поличку й почав мити обличчя.

— Обличчя теж треба з милом, — сказала Синьоочка.

— Та ну його! — відповів Незнайко. — Мило завжди в очі лізе.

— Ні, ви, будь ласка, з милом, — строго сказала Синьоочка. — А то не віддам одягу.

Нічого не вдієш, Незнайко намилив милом лице і швиденько сполоснув його водою.

— Бр-р-р! — здригався він. — Ой, холоднюща вода.

Абияк змивши мило, Незнайко, не розплющуючи очей, став мацати руками по стіні.

Синьоочка дивилася на нього, ледве стримуючись від сміху.

— Що ви шукаєте?

— Р-рушник, — відповів Незнайко.

— Навіщо ж шукати з заплющеними очима? Розплющте очі.

— Як же їх розплющиш, коли п-п-рокляте мило й без того лізе!

— А ви б змили його гарненько.

Синьоочка зняла із стіни рушник і подала Незнайкові.

Незнайко тернув рушником по обличчю і тільки після цього наважився розплющити очі.