— Ну, ось тепер ви й чистіший і навіть кращий, — сказала Синьоочка і, побачивши на рушнику сліди бруду, закричала — Але іншим разом вам доведеться умиватись краще. Це тільки на перший раз я вам прощаю.
Синьоочка принесла Незнайкову одежу й сказала:
— Одягайтеся й приходьте пити чай. Ви, напевне, вже їсти хочете?
— Просто жах, як зголоднів, — признався Незнайко. — Здається, з'їв би цілого слона!
— Ах, бідолашний. Ну, приходьте швидше, ми на вас чекаємо.
Розділ тринадцятий
РОЗМОВА ЗА СТОЛОМ
Незнайко швиденько одягнувся і пішов по скрипучих дерев'яних східцях у горішню кімнату. Горішня кімната була трохи менша від нижньої, але значно затишніша. Двоє напівкруглих вікон з красивими занавісками виходили на вулицю. Між вікнами були двері, що вели на балкон. Серед кімнати стояв стіл, весь заставлений мисочками, вазочками й тарілочками з різним варенням, пиріжками, печивами, рогаликами, маківниками, пундиками й іншими ласощами. Видно було, що малючки вирішили пригостити Незнайка на славу. В Незнайка аж очі розбіглися, коли він побачив на столі стільки всякої всячини.
Малючка з бантиком і малючка з кісками вже наливали чай. Малючка з кучериками доставала з буфета яблучну пастилу.
Синьоочка познайомила Незнайка із своїми подругами. Малючку з кісками звали Білочкою, малючку з бантиком — Заїнькою, а малючку з кучериками — Дзиґою. Незнайкові хотілося швидше сісти до столу, але в цей час розчинились двері і в кімнату ввійшло ще чотири малючки. Синьоочка познайомила і з ними Незнайка:
— Це наші сусідки: Галочка, Ялиночка, Маргаритка, Кубушка.
Малючки обступили Незнайка з усіх боків.
— Ви до нас на повітряній кулі прилетіли? — спитала чорнява Галочка.