Незнайко пішов додому і всім, хто потрапляв йому на очі, розповідав:

— Братці, ви знаєте, яке сонце? Воно більше за всю нашу землю! Он воно яке! І от, братці, від сонця одірвався шматок і летить прямо на нас. Скоро він упаде і всіх нас роздушить. Жах, що буде! От підіть і спитайте Скелка.

Всі сміялись, бо знали, що Незнайко базіка. А Незнайко чимдуж побіг додому і давай кричати:

— Братці, рятуйся! Шматок летить!

— Який шматок? — питали його.

— Шматок, братці! Від сонця одірвався шматок. Ось-ось упаде — і всім нам буде кінець. Знаєте, яке сонце? Воно більше за всю нашу землю!

— Що ти вигадуєш?

— Нічого я не вигадую. Це Скелко сказав. Він у свою трубу бачив.

Усі вибігли надвір і стали дивитися на сонце. Дивились, дивились, аж поки не потекли сльози з очей. І всім зосліпу стало здаватися, що сонце справді щербате.

А Незнайко кричав:

— Рятуйтеся, хто може! Біда!

Всі стали хапати свої речі. Тюбик ухопив свої фарби й пензель, Гусля — свої музичні інструменти: і скрипку, й балалайку, й мідну трубу. Лікар Пілюлька кидався в усі боки й розшукував похідну аптечку, яка десь загубилась. Пончик схопив калоші й парасольку і вже вибіг за ворота, але тут пролунав голос Знайка:

— Заспокойтесь, братці! Нічого страшного нема. Хіба ви не знаєте, що Незнайко базіка? Все він вигадав!

— Вигадав? — закричав Незнайко. — От підіть спитайте Скелка!

Всі побігли до Скелка, й тут вияснилося, що Незнайко все чистісінько вигадав. Ну й сміху було! Всі сміялися з Незнайка й говорили:

— Дивуємось, як це ми тобі повірили!

— А я, гадаєте, не дивуюсь? — відповідав Незнайко. — Я ж і сам повірив.

От який чудний був цей Незнайко!