Якщо Незнайко брався за якусь справу, то робив її не так, як слід, і все в нього виходило навпаки. Читати він вивчився тільки по складах, а писати вмів тільки друкованими літерами. Багатьом здавалося, що в Незнайка зовсім порожня голова, але це неправда, бо як би він міг тоді міркувати? Правда, міркував він погано, та черевики взував на йоги, а по на голову, а для цього теж глузд треба мати.

Незнайко був не такий уже й поганий. Він дуже хотів чого-небудь навчитись, але не любив трудитися. Йому хотілося вивчитись одразу, без ніякої мороки, а з цього, звичайно, нічого не могло вийти навіть у найрозумнішого коротульки.

Малюки й малючки дуже любили музику, а Гусля був чудовий музикант. У нього були різні музичні інструменти, і він часто грав на них. Усі слухали музику й дуже хвалили. Незнайкові було завидно, що хвалять Гуслю, от він і став просити його:

— Навчи мене грати. Я теж хочу бути музикантом.

— Учись, — погодився Гусля. — На чому ти хочеш грати?

— А на чому найлегше вивчитись.

— На балалайці.

— Ну, давай сюди балалайку, я спробую.

Гусля дав йому балалайку. Незнайко забренчав по струнах. Потім каже:

— Ні, балалайка дуже тихо грає. Дай щось інше, гучніше.

Гусля дав йому скрипку. Незнайко поцигикав смичком по струнах і сказав:

— А ще гучнішого нічого нема?

— Ще труба є, — відповів Гусля.

— Дай-но сюди, спробуємо.

Гусля дав йому велику мідну трубу. Незнайко як дуне в неї, а труба як зареве!

— Оце гарний інструмент! — зрадів Незнайко. — Гучно грає!

— Ну, вчись на трубі, коли тобі подобається, — погодився Гусля.