— Ну, то й побачите! — гукнула зозуля, вискочила з годинника і почала літати по Ржагольцю. Літала від гнізда до гнізда і в кожному присідала на хвилинку.

— Що ти там робиш? — кричали птахи.

Та зозуля ані мур-мур. Коли ж облетіла всі гнізда, спокійно повернулася у свою хатку на годиннику.

За кілька днів прийшов годинникар Семерад до Румцайса по зозулю. Румцайс провів його до годинника, що висів на буковій гілляці, зозуля вискочила із своєї хатки і тричі закувала. Семерад подивився на свій кишеньковий годинник:

— Правильно. За секунду — третя година.

Подякував він Румцайсові, зняв годинника з гілляки і відніс до Їчина.

Того ж таки дня пополудні прибирала Манка розбійницьку печеру, а Румцайс пішов у ліс — покуняти десь на м'якенькому моху, поки скінчиться те прибирання. Ліг він під дерево, але тільки склепив очі, як прилетіла пташка-повзик і сердито зацвірінькала до нього. Румцайс відігнав її капелюхом і знову закуняв. Та тут до нього почали злітатися сойки, дубоноси, снігурі, іволги, дятли. І всі були сердиті на Румцайса.

— Ото лихо! Що це у нас сьогодні в лісі коїться? — позіхнув Румцайс і сів.

Тут птахи накинулися на Румцайса так, що мусив він устати, і погнали його від гнізда до гнізда. Румцайс не повірив своїм розбійницьким очам: у кожному гнізді сиділа маленька зозуля з годинника.

На другий день з ранку до вечора лазив Румцайс по деревах, вибираючи зозульок із гнізд. Потім разом із Манкою усіх їх віднесли до годинникаря Семерада. Семерад наробив годинників, поставив на кожний маленьку хатку, а всередину пустив зозульок.

До своєї розбійницької печери Румцайс і Манка такого годинника не взяли, щоб зозуля не виказала їх лісникам пана князя.

Зате у Їчині ще довго після того зозулі кували й кували, як у лісі.