Тільки-но Фіштула зник, озвалася внизу під в'язницею Манка. В замку вона про Румцайса не допиталася, то й вирішила піти до в'язниці. Манка постукала у браму й закричала:

— Румцайсику, ти тут?

Румцайс підскочив до віконця і подивився на Манку крізь грати.

— Ой і високо ж ти! — сумно промовила внизу Манка.

Румцайс тільки кулаки стиснув. Навіть якби він виломив грати і стрибнув, все одно цілим би вниз не дістався.

І ніхто з них не помітив, що у віконце влетіла та сама галка, яку Румцайс визволив із тернового куща.

Фіштулу дуже розгнівило, що Манка рюмсає біля самої в'язниці. Тому він знову пішов до Румцайса.

Відімкнув він дубові двері і кинув оком по комірці. Румцайса не побачив, але за стовпом почув знайому пісеньку:

— Трададада-дададада-діядадада-традада.

Це повторювалося раз за разом, і у Фіштули вже були повні вуха того співу:

— Трададада-дададада-діядадада-традада.

Бурмистер розгнівався ще дужче, забряжчав з усієї сили ключами і закричав:

— Грім і блискавка! Ти що, Румцайсе, іншої не знаєш?

А пісенька лунає і лунає.

Фіштула кинувся за стовп.

Але там сиділа на залізному гаку галка, блимала на Фіштулу оком і виспівувала Румцайсовим голосом:

— Трададада-дададада-діядадада-традада.

А Румцайс за спиною у Фіштули дременув прочиненими дверима геть із в'язниці.

9. Як Румцайс визволяв Манку

У розбійницькому житті всього буває, от і випало так, що незабаром після цього потрапила й Манка у тенети бурмистра Фіштули.

Міняла вона напірники на подушках, пір'я літало по всій печері; одна пір'їна потрапила Румцайсові в ніс. Набрав він вітру, наче ковальський міх і:

— Апчхи!

Глечик, що стояв на полиці, похитнувся, гепнув додолу — та й було по ньому.