Пригода з Гумпалом сталася у вівторок, а в середу княгиня Майолена сказала пану князю:

— Мон шер

Князь давно вже забув про Гумпалову скаргу. Він покликав мисливця Пінскера і звелів йому:

— Маршрут — по гриби, напрям — Ржаголецький ліс.

Пан князь і мисливець Пінскер пішли в ліс. В лісі князь забігав од дуба до бука, показуючи паличкою з чорного ебенового дерева:

— Ось тут, Пінскере. І отут! І отам поглянь!

Мисливець, ставши навколішки, обмацував землю, чи не сховався де гриб під листям.

Та ніде не було жоднісінького грибочка.

— Звідки ж тут узялися ямки від грибів? — дивувався мисливець Пінскер. — Неначе хтось щойно повибирав боровики.

— Менше балакай! — гнівався пан князь і постукував паличкою по деревцях. — Шукай іще!

У Пінскера вже заболіли коліна, та й князь незабаром ледве тяг ноги.

— Глянь, Пінскере, іще під тим дубком.

Мисливець підбіг до молодого дубочка, сягнув рукою під гілля і раптом — фррр! Звідти вилетів зяблик. Лишилося на землі гніздечко, а в ньому шість маленьких яєчок. Мисливець ні в сих ні в тих дивився на яєчка, але пан князь ступив просто до гнізда, повибирав яєчка одне за одним на долоню, глянув на них у лорнет, кивнув головою і защебетав по-французьки:

— Шарман, делісьє,

— Яке ще там о-ля-ля? — пролунав раптом незнайомий голос. — Ніяке не о-ля-ля, а звичайна князівська сваволя! Пташка злякалась і вже не повернеться до гнізда, а яєчка прохолонуть, і в них загинуть шестеро пташенят.

Князь аж сіпнувся з несподіванки. Обернувся — за ним розбійник Румцайс, а в руках у нього повно білих грибів. Тут князь і пригадав, як йому Гумпал скаржився.