У Ржаголецькому лісі стихло, молоді дубки розпростували зім'яті гілки. Румцайс вийшов із схованки і засвистів, мов у тоненьку дудочку — кликав зяблика до покинутого гнізда. Та пташка не прилетіла, бо пан князь її геть настрахав. Дивився, дивився Румцайс на шість зябликових яєчок та й руки опустив.

Так і натрапила на нього русалка Андулка, що жила у полі під Ржаголцем. Вона прийшла у ліс зібрати пахощі конвалій і, побачивши Румцайса, мовила:

— Гай-гай, Румцайсе, очима яєчок не нагрієш! Треба подбати про них інакше.

Та Румцайс не знав, що йому робити, ще ніколи жоден розбійник не виводив зябликів із яєчок. Спершу він заховав яєчка собі під капелюх, де тепліше, потім — у кишеню й за пазуху. Та Андулка щоразу говорила:

— Не можна. І так не можна! Ти ж їх поб'єш, ти їх подушиш, ти їх потовчеш.

Румцайс зрештою так розгубився, що простяг руку до пояса по пістоль і одне по одному опустив туди всі шість яєчок, наче монети у карнавку. Потім обережно заткнув пістоль клоччям.

— Отак, може, й годиться,— сказала Андулка і побігла далі в ліс шукати своїх двоюрідних сестричок — лісових мавок, щоб ті показали їй, де ростуть конвалії.

Пістоль, заряджений шістьма яєчками, Румцайс засунув знову за пояс. Та ледве зробив він кілька кроків, як у Їчині засурмили військові сурми, і луна від них линула аж у Ржаголецький ліс.

— Пан князь слів на вітер не кидає,— промовив Румцайс.— Оце ж він піднімає солдатів.

А в Їчині на майдані сурмили у сурми і били в барабани; князівське військо марширувало і готувалося до походу.

Із замкового вікна похмуро позирав князь і гукав униз:

— Гармати зарядити чорним порохом і залізними ядрами! Щоб мені застрелити Румцайса!

Гармаші зарядили три гармати, запрягли коней і помчали імператорською дорогою до Ржаголецького лісу.

Їчинські дівчата бігом подалися купувати чорні хустинки.