— Бідний Румцайс!

Пономар із костьолу святого Якуба бив у жалобний дзвін.

Солдати тим часом доїхали до Ржаголця. Навели гармати, капрал ступив три кроки вперед і закричав:

— Гей, Румцайсе, вилазь із лісу, нам треба тебе застрелити!

В лісі нічого не поворухнулося, тільки пташка-зяблик кликала і кликала сумно своїх діток.

Командир гармашів погукав удруге, а потім утретє.

Після третього разу заблик замовк, а з лісу вийшов Румцайс. Руку він тримав на пістолі і підходив до солдатів ближче і ближче.

— Стій і далі ані кроку! — закричав капрал.— Будемо стрілять насправжки, не допустимо промашки!

— Та добре вже, стоятиму тихо, щоб через мене князівське військо не осоромилось,— відповів Румцайс. Став він біля куща шипшини, розставив широко ноги і потягся за пістолетом. Солдати навели на нього гармати, і він теж націлився на них.— Будемо рахувати до трьох.

На слові «три» натиснув Румцайс курок, а гармаші смикнули за шнури гармат. Але шнури були задовгі, і Румцайсів пістоль вистрілив раніше. Постріл був неголосний, пістоль пшикнув — та й усе. Князівські солдати чекали кулі в серце, та з пістоля вилетіли один за одним шість зябликів. А сьома пташка ту ж мить покликала їх до себе на узлісся.

Зяблики посідали на гілках і заспівали. Голосочки у них були ніби із срібла відлиті. Вони так гарно співали, що зразу привабили польову русалочку Андулку і шість її двоюрідних сестер — лісових мавок.

Солдати покидали свої гармати, побігли до вродливих дівчат і запросили їх танцювати.

Про той бал гармашів і лісових русалок розповідають у Їчині до сьогоднішнього дня.

3. Як Румцайс замкнув князя у башті

На буковій гілці сиділи дві сороки, а під деревом Румцайс варив розбійницьку юшку.

Старша сорока і каже:

— Чи це не той?