Бетонні сходи в підвал аж гули під вагою Джюрового тіла. В підвалі смерділо. Джюр кривився, але мовчав. Худорлявий відчинив двері праворуч, із них війнуло сумішшю запахів стайні, свинарника і азотнотукового заводу. Джюр, переступивши поріг, спинився нерішуче. Посеред тісної кімнати, у кахляній лунці, стояв сферичний предмет до півтора метра в діаметрі, приплюснутий під власною вагою. Той предмет скидався на велетенський гриб-дощовик, у який зверху було встромлено скляний конус. Чоловік у халаті, все ще не кажучи ні слова, загріб з ящика відро дерті й сипнув її в конус. Ураз кругла поверхня здригнулась, як здригається шкіра в коня, в яку вп’явся ґедзь, узялася брижами й за мить оповилася смердючим газом, який сочився прямо із шкіри. Худорлявий клацнув пускачем — кімнату сповнило гудіння витяжки. Газ їдучими язиками поповз у розтруб під низькою стелею. Джюр, з полегкістю зітхнувши, підійшов ближче. Кулясте тіло було вкрите оболонкою, схожою на свинячу шкіру, тільки більш пористу і без щетини. Гість відзначив, що, по мірі того, як у скляному конусі меншало дерті, “дощовик” збільшувався в об’ємі. Перера не погидував ткнути пальцем у кулясте тіло і коли б зробив те потемки, то напевне подумав би, що наткнувся на круп великої тварини. Палець відчув живе тепло і пружність.

Третє відро корму худорлявий попрохав висипати Джюра, бо гриб так виріс, що господар уже не міг дотягнутися до країв конуса.

— Ви зачерпнули разом із дертю живу мишу, — голосно сказав Джюр, перекрикуючи гудіння витяжки.

— Висипайте, висипайте, — так же голосно відгукнувся чоловік у халаті. — Для Діка байдуже, що перетравлювати: стебла ліан, хітин комах чи живих ссавців. Аби предмети були органічного походження. Його шлунок — складна “біофабрика”, на якій сировина спочатку розкладається на компоненти, а потім уже ті компоненти у нових співвідношеннях надходять на м’ясоутворення. — Чоловік поблажливо поплескав долонею кулясту поверхню; на кахляну підлогу посипався порох.