— Не можна бути байдужим до долі батьківщини, — казала вона керівникам бельгійського руху Опору. — Війна змусила емігрантів переглянути своє ставлення до Радянської Росії. Багато офіцерів шкодують, що не можуть разом зі своїми співвітчизниками піти на фронт. Вони готові тут, у Брюсселі, голими руками душити фашистів.
Три дні, подумки перебираючи варіант за варіантом, вистежувала Марина свою жертву. І вирішила вбити фашиста в центрі міста, щоб усі зрозуміли: це вбивство з політичних міркувань.
…Минуть роки, і чоловік Марини — Юрій Миколайович Марутаєв уже після війни розповість кореспондентам: “З окупацією Бельгії і особливо після нападу Німеччини на Радянський Союз Марина не знаходила собі місця”. Невже у всьому Брюсселі, — питала вона, — не знайдеться хоча б один сміливець, здатний на диверсію чи терористичний акт? Це послужило б поштовхом для багатьох. Комусь би стало соромно за свою покору та бездіяльність”.
Вона була певна, що волелюбний бельгійський народ не поставлено на коліна і він ще скаже своє слово — йому тільки потрібен приклад. І Марина сама вирішує подати цей приклад. 8 грудня 1941 року, прослухавши по радіо повідомлення про початок наступу радянських військ під Москвою, вона сказала: “Тепер моя черга діяти…”
Звістка про вбивство фашистського офіцера миттю облетіла окупований Брюссель. Бельгійці захоплювались мужністю невідомого героя. Ім’я Марини лишалося незнаним цілих сім днів. На пошуки фашисти кинули гестапо, воєнно-польову жандармерію, СД, поліцію. Про терористичний акт доповіли в ставку Гітлера. За пошуками безстрашного патріота уважно стежили Гіммлер і Геббельс. Проте безперервні облави, масові арешти, катування не давали бажаних наслідків. Гестапівцям вдалося тільки дізнатися, що майора вбила жінка.
З місця вбивства Марину вивіз на таксі шофер Матеньї. Випадково побачивши, як вона нещадно розправилася з фашистом, він був вражений. “Я схиляюсь перед вами, — казав він Марині. — І всі чоловіки Бельгії зроблять те саме. Я молитимусь за вас”. Серед інших шоферів таксі, захоплених німцями, опинився і Матеньї. Але навіть під тортурами в гестапо він не виказав Марини.