Ми вирішили на початку кризи не виплачувати довгів. Перші наші наміри були, щоб було що їсти і у що одягнутись і нам, і дітям. Рішили виплачувати проценти, коли зможемо, а довгу — ні. І так нам вдалось зробити.

Наша газета навчала нас цьому, і хоч ми тоді так добре не розуміли ні соціальних, ні політичних справ, але все ж таки було цікаво дізнаватись про хід змін у нашому житті. Час від часу прогресивні провідники приїжджали до нас і говорили на публічних вічах, і ми та наші сусіди ставали більше і більше класово свідомі. Одним таким провідником був Юрій Кренц, який поміг нам зорганізувати відділ ТУРФ-дім.

“Фермерське життя” інформувало нас про економічну кризу і чому в нашій системі є такі кризи, а чому в Радянському Союзі такого явища немає. Там суспільство служить усім трудящим, а тут тільки тим, хто нас експлуатує. Тут робітники бідують, а в Радянському Союзі всі разом бідують, коли є недостатки з різних обставин, і всі разом радіють, коли є справжні успіхи. Там будують країну для себе, для усіх робітників, а тут всі вигоди і багатства для визискувачів.

Коли ми зорганізували наш відділ ТУРФдім, то націоналістичні провідники говорили своїм членам, що наші відділи “приведуть до соціалізму — так, як є в Росії, все наше майно пропаде”. Правда, воно пропадало, але це тяжко запрацьоване майно перебирала Нейшонал трест компані!

Люди різних поглядів визнавали, що наша газета, наш відділ і ми особисто мали справедливі погляди, що наша газета писала правду. Люди вибрали мене до Шкільної ради, і я був у ній довгі роки.

Криза продовжувалась. Колектори від Трост і інших компаній приїжджали до фермерів і домагались, щоб ми виплачували довги.