Прибутки від ферми весь час падали, податки ж — навпаки: зростали. Вирощений хліб нікуди було дівати — ніхто не купував або платив зовсім дешево. Отож 40–50 тисяч доларів річного прибутку вже не приносили радості фермерській родині. Частину ділянки Гайдаш продав, решту, небагато, здав в оренду: не хотілось зовсім поривати із землею. Та й… забув про неї. Два останні роки не знайшов часу (бажання теж) відвідати свою ферму, хоч вона всього за кілька сот кілометрів од Келовни.

— Позаторік, — ділився думками Василь Гайдаш, — від ферми мав прибутку аж… вісім тисяч: доларів. З них три тисячі довелося сплатити як податок. У нас так: чим менші прибутки, тим більші податки. Ну а торік і зовсім сміховина — три тисячі доларів прибутку. Мізерія. Продати ж землю вже не можу. Ніхто не купує…

Василь Гайдаш недавно відвідав землю предків — здійснив багатоденну екскурсію туру “Спадщина”, організовану товариством “Україна”. Був вражений тим, що побачив. Відзняв сотні слайдів. Про побачене на прабатьківщині хотілося поділитися враженням, особливо ж з канадцями українського походження, яких немало живе в Келовні. Гайдаш навіть через газету об’явив, що всі, хто хоче побачити слайди про Україну, її міста і села, як там живуть люди, можуть приходити до нього додому в зручний час.

Бажаючих було багато.

Про поїздку Гайдаш якомога докладніше розповів у місцевій газеті “Дейлі курір”: де був, що бачив, про що вели мову.

Гадав, що зробив добре діло для тих, хто не може з якихось причин все побачити на власні очі.

Яке ж було здивування, коли одна за одною в газеті появились статті, з кожного слова яких текла жовч.

Першу підписав якийсь В. Федейко.

“Дорогий сер, — за звичкою звертався автор до редактора газети, — це був дивний лист, що написав містер Гайдаш.