“Українські господарі хочуть миру”, — твердить він. — Звичайно, простий народ України хоче миру, як і ми. Але чи керівництво СРСР в Москві також хоче миру? Після другої світової війни російські війська рушили на Східну Німеччину, Польщу, Угорщину, Чехословаччину, в 1979 році окупували Афганістан. Він пише, що діти з України часто повторюють вірш “Я хочу миру, я хочу жити”. Та схаменіться, містере Гайдаш, пам’ятайте, діти Афганістану також хочуть миру, також хочуть жити. Далі містер Гайдаш захоплюється, що він бачив поля, де збирали високі врожаї. Якщо врожаї на Україні такі високі, чому ж тоді уряд СРСР купує у Канади і США зерно, щоб утримати свій народ від голодування. Містер Гайдаш пише, що не було міста, села чи колгоспу, яке б не зазнало розрухи, знущань і вбивств з боку Гітлера. Він міг би також додати, що гітлерівський терор мав початок і кінець, а російський терор на Україні триває…”

Ну і далі в такому ж дусі.

Другий лист був підписаний відділенням української організації відродження.

“Дорогий сер! Хто був у тій подорожі і розумів слов’янську мову, той може сказати, що стаття Гайдаша — фальсифікована картина. Гайдаш зупинявся там, де йому дозволялося. А гіди “Інтуриста” допомагали йому “побачити” і привезти до Канади факти, вони “промили” його мозок. Інші теж бачили землі, села, подібні нашим, але спроба сфотографувати білих гусей наштовхнулась на “нєт”. Туристи живуть в готелях і завжди бувають під наглядом. Міліція не дозволяє нікого возити до своїх родичів у села, часто грубо поводять себе маленькі чиновники. Одержує дозвіл відвідати села лиш той турист, який сповідує комунізм. Багато сіл, включаючи дороги й вулиці, не можна було відвідувати.

СРСР — країна безробіття. Бачили жінок, які тягають відра з вапном на будівництві, копають траншею на львівському вокзалі. Одягнуті дешево, без рукавиць. Дитячі ясла звільнили жінок для важкої роботи. Ясла і дитсадки служать для обробки умів дітей.