Так, він обрав чи не найблагородніше у світі заняття, визначив перед собою чи не найгуманнішу мету — мобілізувавши рослинні арсенали планети, поставити їх на службу людям, зробити багатшим обідній стіл мешканців Землі. Він думав про людей, він працював для людей.

1908 рік. Кавказ. Перша дослідницька експедиція. Миколі Вавилову — за двадцять. Позаду були Московське комерційне училище (батько таки наполіг), вступні іспити до столичного сільськогосподарського інституту (це вже власне рішення). Що він привіз із Кавказьких гір? Багаті враження, нові думки, перспективні ідеї і… 158 екземплярів ботанічної колекції. Це був початок, перший крок по планеті Земля у пошуках невикористаних резервів флори.

Кавказька професура пропонувала залишитись на практику. Московський студент ґречно відмовився.

— Спасибі, — сказав він. — Але ж є Україна, наша одвічна житниця. Там не тільки думають про хліб — там роблять хліб…

На все життя запали в душу Миколи Івановича мальовничі місця України. Він побував у Полтаві, Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Харкові. Там він утвердився у власному виборі. Пізніше, коли його обрали академіком АН УРСР, він з нагоди ювілею Полтавської дослідної станції, де колись проходив практику, писав, що тут, на дослідному полі, він дістав імпульс для всієї подальшої роботи, повірив в агрономію, генетику й селекцію.

Саме тут, серед степового, ще подекуди дикого й неосвоєного роздолля України, він остаточно вирішив присвятити себе науці. Але це була поки що мрія, і молодий Вавилов про неї скромно мовчав. Звірився одній тільки Каті Сахаровій, з якою проходив на Полтавщині практику і яка потім стала його дружиною. “Не приховаю від вас і того, — писав їй, — що прагну, маю нескромне бажання присвятити себе Erforschung Weg, тобто дорозі пошуків”.

Краще б він не освідчувався їй у цьому, так само, як і в коханні. Пов’язавши з мандрівним біологом свою долю, Катерина Миколаївна згодом відчула, що не зможе витримати шаленого ритму його життя і, народивши йому сина, відступилась, дала повну волю його діям.