Не знав Микола Іванович, що саме тут, на Україні, де він зустрів свою любов, де визначилась його глобальна “дорога пошуків”, і обірветься його дорога. Точніше, її обірвуть, а його назвуть “ворогом народу” і на тривалі роки пустять ім’я великого подвижника науки, який прагнув подарувати людству “гори хліба”, в непам’ять.

Складні й тернисті, драматичні й часом трагічні життєві шляхи людей, які обрали незвідану “дорогу пошуків”!

Та повернемось до початку цієї “дороги”. Що ж конкретно задумав Вавилов, проходячи практику па родючих полтавських землях? Яку мету поставив перед собою молодий учений, в жилах якого текла правічна кров оратаїв? Намір сина московського комерсанта був грандіозний — у найкоротший час опанувати рослинні багатства планети, вивчити поля цілого світу і навподіб періодичній системі хімічних елементів Менделєєва створити “гомологічний закон” зеленого царства. Він часто повторював слова великого хіміка про те, що “без тісного союзу з природознавством сільське господарство приречене на цілковитий застій”. Потрібне “планомірне втручання людини у творчість природи”, потрібен “агрономічний вплив на сільськогосподарські культури”. Чіткої наукової теорії, яка слугувала б основою для селекційної роботи, ще не було. Її необхідно створити!

Закінчивши сільськогосподарський інститут, здійснивши широкомасштабну поїздку за кордон — Лондон, Париж, Берлін, Микола Іванович розпочинає справу, яка зробить його “Менделєєвим у біології”.

Виступаючи на кафедрі приватного землеробства рідного інституту, він говорив:

— Віками наші селяни засівали поля чим завгодно: сіяли бур’яни разом з хлібом, заражене насіння — разом із здоровим, щупле — разом з дужим, придатне для одного ґрунту — разом з тим, що було придатне для іншого. На одному й тому ж полі росло по п’ятнадцять сортів жита або пшениці, і нікому не було діла до того, що один сорт боїться спеки, а другий — холоду, що одному потрібна довга весна, а іншому — коротка.